* * *

Ці дні – мов криготворення роси:

вони ввібрали розпач, біль і втому…

Давно ми розминулися, і вдома

у тебе жінка східної краси.

Навіщо ж я на світі цім живу,

тобі чужа, незрозуміла, зайва?

В саду твоєму випадкова зайда –

не смію навіть сісти на траву!..

Біля паркану зморено стою

непрохана, від сорому згоряю.

І мукам цим нема кінця і краю,

й душа неначе в прірви на краю.