Вступаю в нерівну
страшну і виснажливу битву.
Кінця їй не видно,
не буде трофеїв і слави.
Я знов із собою
борюсь, щоб тебе не любити,
що так неприродно,
як в горі веселі забави.
Блакитна емаль
чародійна, бо скупана в сонці, –
кринична вода,
що нестримно біжить по траві.
Заховано все
у надійній, твердій оболонці
сухої безпам’яті.
Зречення сіються дні.
Зреклася уже я
очей твоїх карого зову,
тепла твоїх рук…
За вівторком прийшла середа.
Уже обіцяла,
уже присягалась другому
піти до криниці,
де срібна дзюркоче вода.
Та раптом неділя
твоїм обізвалася словом