В мене східне в світлиці вікно,
а твоє розчахнулось на південь…
Вже розтанула крига давно,
і дзвенить, розливається квітень.

Все збулось. І висока та мить
у моєму житті зеленіє.
Спомин той і вогнем не зломить,
бо й крізь попіл він знов завесніє.

Та нашіптує глузд, що не слід
виставлять мені душу на вітер!
…Там любові колишеться плід,
де немає ні чисел, ні літер.