Та ніч була – солодка ніжна згуба.
Всміхалися розгорнуті книжки,
бо не були запалені свічки.
Й лишились нецілованими губи,
з яких лилися правильні слова
(хоч очі про таємне промовляли,
та ми обоє достеменно знали
лише обов’язки, закресливши права).
А у вікно, немов застиглі сови,
здивовано дивилися зірки,
як ми латали сквапливо дірки
такої непотрібної розмови.