* * *

Пізня осінь невдержно сумує:
їй дісталось буття прелихе.
Мов циганка бездомна кочує,
загортається в листя сухе.
Вітер смика сорочку на шворці,
зазирає у діжку пусту.
Раптом різко шугне у віконце –
срібний дзвін замерза на льоту!