* * *

У тривожних обіймах
безсонної ночі,
де наморено, в’язко
хвилини течуть
й у вікно зазирають,
мов погляди вовчі,
прохолодні зірки, –
співчуття не почуть.
У самотності цій
від дурних забаганок,
від гарячих думок
люто скроні звело.
…Та в спасенній зорі
вже просвічує ранок,
й заспокійливо руку
кладе на чоло.