Літо

Бреду по золотому полю –
пшениця стигла шелестить.
На серці солодко – до болю.
Промінчик сонячний бринить.
Буття творить звичайне диво.
Налиті сонцем колоски
лоскітно, ніжно, полохливо
чолом торкаються руки…
Я серед світлого роздолля
на землю ляжу горілиць:
синіє неба щедра воля,
і лине щебетання птиць.
Волошка у лице загляне,
здригнеться хмарки сиза тінь.
Повітря чисте і духмяне,
земля гаряча, мов черінь.
І я всім тілом відчуваю,
як сила вироста в мені
і як здоров’я набираю
від життєдайної землі.